"Щоб не уривався фільм..." (ч.2)
Минулого тижня у Львові відбулася непересічна подія. Непересічна, бо життєві шляхи багатьох людей, для яких цей захід був би корисний, так і не пересіклися з життєвими шляхами організаторів та учасників семінару «Щоб не уривався фільм…». Даний семінар, влаштований перекладачем Юрком Прохаськом, був присвячений проблемам дублювання іноземних фільмів українською мовою. Доповідачами були два покоління сімейства Лінартовичів. Режисер дублювання Костянтин («Тачки», «Тачки 2», «Пірати Карибського моря» тощо) та його син, актор театру, кіно, дублювання Дмитро (Філ з останньої частини «Піратів…» і багато інших). Обидва виявилися людьми запальними та гостро патріотичними, особливо старшенький (бігав по залі, стрясав повітря кулаками з лютої ненависті до ворогів нашого народу). Тож про проблеми своєї роботи говорили мало, а більше про інші, значно важливіші речі. А найбільше я почерпнув від них надії на те, що українське кіно набирає обертів.
Представлення шановних гостей міста Лева відбувалося у дусі «а подивіться, хто ж це до нашого болота завітав». «Сьогодні я радий і, не буду приховувати, гордий вітати пана Костянтина і Дмитра Лінартовичів», - оголосив Юрко Прохасько. Крім того цей відповідальний чоловік нагадав малочисельним слухачам, що вони є щасливими свідками другої частини семінару. Під час першої «на тому ж місці і в той же час» кілька тижнів раніше говорили про проблеми перекладачів.
Назва семінару – дослівний переклад німецької сталої мовної конструкції, що в оригіналі означає: аби не втратити свідомість. Це має сенс, тому, що перекладачі фільмів, скриптів, літературні редактори, режисери, актори, дбають, щоб фільм не уривався не тільки, як плівка, а щоб не уривалося розуміння фільмів.
«Наша зустріч є винятковою не тільки родинністю, а й тому, що має добрий склад. Костянтин – легендарний режисер дублювання. З його допомогою українською заговорили персонажі фільмів «Тачки», «Тачки 2», «Ріо», «Мандрівний лицар». Костянтин винятковий тим, що втілює історію українського дублювання від самого початку. Історія молода але вже готова до того, щоб про неї говорити. Дмитро – актор дублювання і нам часто доводиться чути його голос в кінотеатрах», - завершив представлення Юрко Прохасько.
Про особливості акторської роботи під час дублювання коротко розповів Дмитро Лінартович:
«Кожний персонаж має свій характер, тембр. Найважче у дублюванні – потрапляти в ліпсинг. Робота специфічна. Перед тобою монітор, мікрофон, на тобі навушники. Слідкуєш за станом персонажа і намагаєшся відтворити його таким чином, щоб це було правдоподібно. В моєму розумінні правильне дублювання – це вдале поєднання режисера і актора».
Про все те, що діється з іноземним фільмом після перекладача і редактора, розповів безпосередній учасник та керівник процесу Костянтин Лінартович.
Отже, починається з того, що приходить диск з фільмом. Запис чорно-білий, з водяним знаком на весь екран. Така боротьба з піратством. Це називається «Прийшов варіант пі-1». Для перекладача зручно те, що він одразу має текст, який треба перекладати. Укладка тексту займає дуже багато часу ( ліпсинг, адаптація під українську культурну дійсність).
«Я особисто прошу і вимагаю, щоб не було «сер», а «пане». Відслідковую реакцію глядача на кожен фільм, дубльований мною. Слухаю, бачу, що це людям подобається. Глядач поступово звикає», - запевняє Лінартович старший.
Далі режисер переглядає фільм, отримавши нередагований текст від перекладача, вивчає драматургічний матеріал. Це підготовчий процес. Коротко пояснює актору, що це за характер. Визначає дію.
«Часто після завершення дублювання кажу акторам: дякую, ви врятували американське кіно», - абсолютно серйозно стверджує Дмитро Лінартович.
Потім відбувається паралельний кастинг акторів. Визначається 5-7 головних ролей. На кожну роль рекомендується до 3-х акторів. Треба всіх прослухати, незалежно від того, хто приходить.
«Часто буває, що персонаж біжить, а актор змушений стояти на місці, тому повинен видавати це внутрішньо. Треба мати нерви, адже я зупиняю, робимо декілька дублів. Актору потрібно робити речі, які в житті йому не доводилося вимовляти. А буває прийде актор, пробує, кричить і не розуміє, що крик буває різного походження. Треба точно знати що ти робиш», - ділиться досвідом талановитий режисер.
Зрештою, починається робота. Із відібраних акторів режисер вирішує, хто перший, другий, третій на роль. Потім пробні записи голосів відправляються в Лос-Анджелес, де автори фільму можуть вибрати, хто, на їхню думку, із запропонованих кандидатур краще підходить на роль.
«А я потім відповідаю, що насправді підходить той, кого вибрав я, - із твердістю у голосі каже пан Костянтин. – На «Шрека» в нас було 5 чоловік, 5 проб. Бенюк мав дублювати Шрека. Вони сказали, що інший актор. Я відмовився робити це кіно, бо знав як і що мені робити. Вони одразу погодилися на мої умови. Опісля самі визнали нашого Шрека найкращим у Європі.
Коли дублювання в Україні тільки починалося, до нас приїздили супервайзери від американських кінокомпаній. Контролювали, думали що в дике плем’я прибули, а коли побачили, як це робиться, були вражені. Кіно тут знімалося давно, дублювалося теж – актори себе тонували. Техніка у нас на високому рівні, студії відповідні. Проблем немає. Тільки в головах наших проблеми. А також проблеми з владою», - сумно констатував Костянтин Лінартович.
Також нарікав на відсутність в Україні школи дублювання. А тому підключає молодих акторів, перекладачів. Проводить пошук більш вправних перекладачів, ніж легендарний Олекса Негребецький. Намагається самостійно створити школу дублювання для режисерів, бо memento more.
Пан Лінартович висловив побоювання, щоб з нашим дублюванням не сталося, як в Москві. Він стверджує, що там все вже роблять лівою ногою. Не підтягують інтонації, використовують одні й ті ж голоси, не зважають на ліпсинг. З огляду на успішність фільмів з українським дублюванням, об’єми роботи у перекладачів і студій дублювання зростають, однак – це не причина опускатися до рівня російських халтурників.
«Я не деспот, просто дурний. Щось діється зі мною, не можу пропускати такі речі. Від середнього до крупного плану все робимо чітко, на задньому вже трохи простіше», - каже Костянтин Лінартович.
В середньому фільм перекладають і дублюють протягом 10 днів. Кожного актора записують окремо. Важким випробуванням для акторів є потреба пам’ятати голосову палітру, щоб сходилися тональності.
Костянтин Лінартович пишається тим, що вводив поняття «летовище» в сучасну українську мову. «Це наші слова, вони красиві, відповідні. Глядачі звикають і розмовляють живою українською мовою у повсякденні», - тішиться немолодий але жвавий чоловік.
На цьому стисла розповідь про роботу режисерів і акторів над дублюванням фільмів завершилася. Присутні отримали змогу поставити свої запитання, яких нагромадилася незлічима множина.
Ви сказали, що українського Шрека визнали найкращим у Європі. Які критерії оцінки?
«Відслідковують голосову і дієву палітри. Визначають по головних персонажах, яке зростання картинки, голосу і подачі, переживання, інтонації. Слідкують за співпадінням поглядів, пластики персонажа зі сказаним актором. Якщо акторові треба підняти коробку сірників, він затрачає силу. Коли треба підняти камінь – більше сили. Якщо в кадрі виникає невідповідність, це помітно».
Ви розповіли про велику кількість ваших успішних робіт. Чи не могли б згадати провали, помилки, неуспіх?
«Коли я взяв Фагота (вокаліста гурту ТНМК) на роль Джека Спарроу в «Піратах карибського моря 3», виявилося, що він артист – не актор. Я з нього не витягнув до кінця те, що мав би витягнути. Це було боляче. Значить я винуватий. Якщо вистава не має успіху – винен не актор, а режисер. Коли ти зможеш домовитися, витягнути ідею, тему, інтонацію, то актор тобі завжди це зробить».
Коли і як для вас почалося дублювання фільмів Українською мовою?
«В 2006 році. Я про нього (дублювання) не знав, тільки чув, що збирається така робота. Я працював на телебаченні з французьким каналом. А вже почалася робота над «Тачками» і мені раптом дзвінок: чи не міг би я прийти на студію «Птеродакшн».
Коли я приїхав, вони вже 20 хвилин записали. Взяв Ольгу Сумську і не зміг дати завдання. Буває, що акторів виганяю зі студії. В той час не було жодної школи режисерів дублювання. Були тільки режисери, які тонували свої фільми. Були дубляжі, як «Мулен Руж» для телебачення. Це інший формат. Почалась нормальна робота режисера і актора. Попрацювали і зробили фільм».
Пізніше батько і син Лінартовичі розповіли свої втішні спостереження. Зараз люди не хочуть іти на російськомовне кіно. В Києві по телефону і в побуті все більше розмовляють українською мовою. Але найважливіше, на думку Костянтина Лінартовича, що це вже не зупиниться. Також були висловлені сподівання на розквіт новітнього українського кіно. Передумови Костянтин Лінартович бачить у тому, що в США настала криза жанру, а в нас криза розуму. «Нашу драматургію треба розкодувати – це не шароварщина, а пласт прихованого змісту», - стверджує Лінартович батько.
І нарешті митці підійшли до найцікавішого. З величезним задоволенням Дмитро Лінартович розповів про перший український блокбастер «Тойхтопройшовкрізьвогонь», в якому зіграв головну роль. Це художній фільм режисера Михайла Іллєнка. Стрічка розповідає про долю радянського воєнного пілота, який став вождем індіанського племені в Канаді. Неймовірна доля простого хлопця з Полтавщини. Фільм заснований на реальних подіях. Прем’єра у світі й Україні відбудеться 1 жовтня. Зйомки тривали понад 3 роки, буджет - $ 2 000 000. Зараз фільм у стадії додання комп’ютерної графіки.
На останок Костянтин Лінартович запевнив, що дубляж не зупинять, бо люди питають, якою мовою фільми. Російське кіно провалюється в Україні. Байдуже – Міхалков, чи Бондарчук.
«Якщо щось робите, не зупиняйтеся, не здавайтеся. Нехай не сьогодні але вдасться. Мене били гнали але я йшов уперед, бо знав куди йду. Думайте ще про когось, бо піклуючись про когось, ми дійдемо до того, що у нас все буде добре», - від душі побажав Костянтин Лінартович.
18 червня 2011
